Субота, 20.10.2018, 05:42
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Календар
«  Жовтень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архів записів
Друзі сайту

ЗОШ І ст. с. Мислині Горохівський р-н. Волинська обл.

Історія України

 Історія як наука.
"Historia magistra vitae” (Історія — вчителька життя) — цей відомий вислів давньоримського мислителя Цицерона перевірений віками. Світ вивчає історію задля того, щоб, пізнаючи минуле, розуміти сьогодення і бути спроможними передбачити майбутнє. Термін "історія” давньогрецького походження. Спочатку він означав "дослідження”, "розповідь” тобто вивчення минулого. Згодом цей термін перейшов у латинську мову і поширився в усіх країнах Європи.
Є декілька значень поняття "історія”. У широкому розумінні слова історія — це загальний процес розвитку. Ми говоримо про історію природи, історію людини тощо. Під історією в більш вузькому значенні слова ми розуміємо життя й розвиток людського суспільства. Цим терміном позначається також наука, що вивчає минуле людства. Отже, узагальнюючи, можна сказати, що історія — це, з одного боку, процес, рух у часі, а з другого — пізнання цього процесу.
Розрахунки вчених свідчать, що люди існують на планеті близько З млн. років. За цей час змінилося приблизно 560 тисяч поколінь. 558000 з них жили за умов родоплемінного устрою, 90 останніх — знали писемність, 9 — книгодрукування, і тільки 560-тисячне покоління знайоме з більшістю матеріальних і духовних надбань, які будь-коли до цього мало людство.
І.І. Предмет і завдання курсу
Предметом курсу історії України є вивчення і розвиток людського суспільства на всіх українських землях. Надзвичайно складним, тяжким і водночас славним був історичний шлях народів на нашій землі. Протягом багатьох віків українському народові доводилося відстоювати своє право на історичне існування, на свою національну і державну незалежність. "Читати українську історію,— писав видатний український письменник і політичний діяч В.Винниченко 25 травня 1918 р. у своєму щоденнику,— треба з бромом — до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що одгризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія — ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування...”.
На вивченні історії свого народу мусить формуватися патріотична свідомість громадян України. Проте, кожне покоління переписує історію по-новому. Звертаючись до минулого, залишаючись дитям своєї доби, ми маємо справу не з фізично існуючим предметом дослідження, а з власною "конструкцією”.

І. ІІ.    Методологія вивчення історії
Методологія історичної науки — це система принципів і засобів побудови теорій, різних рівнів систематизації історичного знання, а також емпіричних досліджень на рівні конкретного історичного аналізу. Як відомо, кожне суспільство і людство у цілому поділені по вертикалі на класи і соціальні групи — страти, а по горизонталі водночас на етноси і нації. Проте досить довго в історичній науці увага була зосередженна лише на діяльності класів та класовій боротьбі, це входило до рамок так званої класократичної парадигми, яка стверджувала, що класи є основними акторами суспільно-історичного життя, при цьому провідну роль відводили пролетаріату, цінності й інтереси останнього підносили в абсолют. Теоретично обґрунтовувалось, що забезпечити пролетаріату всі права можливо лише шляхом установлення його диктатури, ліквідації приватної власності на засоби виробництва та знищення експлуататорських класів. На цій парадигмі виросло не одне покоління радянських людей.
Сьогодні перед вченими стоїть завдання перейти на новий, гуманістичний, національно-державницький світогляд, на позиції загально-цивілізаційного мислення, сформувати плюралістичні підходи щодо власне українського державотворення. Для досягнення цього необхідно спиратися на теоретичні методи філософського, загально-наукового та конкретно-наукового характеру. Студентам необхідно звернути увагу на такі методологічні засади як принцип історизму, єдності соціального та гносеологічного аналізу, об'єктивності, врахування суперечностей, поступ від абстрактного до конкретного і навпаки.

І. ІІІ.    Періодизація історії України
Для розуміння процесу української історії і, в його межах, діалектики становлення етносу та нації важливу роль відіграють критерії-упорядники, які не дадуть загубитися в безмежному хаосі історичних фактів. Таким критерієм розвитку виступає періодизація українського історичного процесу.
Першою спробою загальної періодизації історії України була концепція М. Грушевського, викладена у статті "Звичайна схема "русскої” історії і справа раціонального укладу історії Східного Слов'янства” (1904 р). Категорично заперечуючи домагання Московської Русі на частину давньоруської спадщини, дослідник називає єдиним спадкоємцем Києва "українсько-руську народність”, яка, на думку дослідника, і створила Київську державу, а тому необхідно вивчати історію "кожної народності окремо, в її генетичнім преємстві від початків аж до нині”. Схема розвитку українського історичного процесу знайшла своє втілення на сторінках багатотомної "Історії 
України-Руси”.
Порогом історичних часів для українського народу Грушевський називає IV вік по Христу, а перед тим "про наш нарід можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи”.
Головним змістом першого періоду історичного життя нашого народу була організація Руської держави, об'єднання її в одне "політичне тіло” та прийняття християнства.
Другий — перехідний період — відкривається серединою XIV століття, коли землі України увійшли до складу Великого Князівства Литовського та Польші. У цей час форми суспільно-політичного життя і побуту під впливом інших держав змінюються. Як результат — загострення протиріч між урядовою і привілейованою меншістю і масами.
Третій період — це період народної боротьби з ворожим суспільно-економічним устроєм. Поєднання цієї боротьби з релігійною
та національною — своєрідна риса змісту нової доби української історії. В цей час національне почуття "доходить до небувалого напруження”, та боротьба не може бути виграна, бо на перешкоді стає сильна організація — Московщина, з одного боку, і Річ Посполита з іншого.
Отже, М.Грушевський виділяє декілька періодів історії України, поєднуючи їх у дві доби — стару (старі часи, княжий та литовсько-польський періоди) та нову (козацький період), які називає тезою і антитезою, що доходять до синтези українського відродження початку XIX століття.
У радянські часи такий підхід до періодизації було засуджено. Періодизація історії України, виходячи з моментів політичних, державних, національних, релігійних, зображення Історичного поступу українського народу окремим від розвитку інших народів, особливо російського, була названа антинауковою.
Історичну схему М.Грушевського в основному прийняли і відповідно доповнили історики в діаспорі. О.Оглоблин виділяв три основні періоди розвитку українського народу і його держави. Перший період — це княжа державна формація (Київська Русь і Галицько-Во-линська держава); другий — козацько-гетьманська держава і третій — модерна українська державність, яка відродилася в 1917—1918 р. 
В сучасній зарубіжній україністиці історію розуміють як серію "культур” ("цивілізацій”), які йдуть одна за одною, або співіснують одна з одною, а в середині цих "культур” розглядають історію як взаємодію різних вікових "поколінь”. Ці принципи періодизації загальної історії історики переносять і на періодизацію історії українського народу, формулюючи дві основні ідеї історичного розвитку української нації: ідею європеїзму і ідею української державності.
У сучасній українській історіографії проблема періодизації українського етногенезу є дискусійною — досі ще не вироблено єдиних критеріїв її поділу. На наш погляд, періодизація українського поступу грунтується на етапах формування української державності. Вам пропонуєься така періодизація:
a    Стародавня історія — до VI ст.
a    Середньовіччя — Київська Русь, Галицько-      Волинська держава,
a    Русько-Литовське князівство. VII—XV ст. 
a    Ранньоновітня історія — Українська козацька держава XVI—XVIII ст. 
a    Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій —XIX ст.
a    Українська революція. 1917—1921 рр.
a    Радянська Україна. 1921-1991. 
a     Україна незалежна. 1991-1999.